Волинь – не тільки край озер та річок, але й земля з прекрасною архітектурою. Палаци та садиби це частина історії, яка захоплює туристів та бентежить розум істориків, пише lutsk-future.com.ua.
Олицький замок
Найвідомішим палацом, що розташований на Волині, називають Олицький замок. Власниками садиби були була родина Радзивілів. Споруду відносять до прямокутних замків бастіонного типу.
Вперше заклали палац у 1564 році. Ширина мурів подекуди сягала півтора метри. Навколо також був земляний насип та рів, який виконував функцію штучного каскаду заповнювали водою з місцевих річок.
Микола Радзивілл “Чорний” вважається першим, хто розпочав будівництво. Сучасники називали його “заступником” короля Речі Посполитої Сигізмунда Августа. Магнат нібито з ним постійно радився та проводив дозвілля. Микола “Чорний” несподівано помер.
Історики вважають, що він міг так й не побачити Олицький замок завершеними. Його внук впорядкує фортецю.
Литовський княжич Альбрехт Радзивілл називав Олику тихою гаванню. Він вирішив забезпечити цю локацію захистом. За його правління замковий комплекс складався із житлового палацу, двох колодязів та конюшні. В його арсеналі були гаківниці, мушкети. Вироби прикрасили гербами і девізами гармати. Великий канцлер литовський приїжджав до Олики досить рідко, та й з метою відпочинку.
Кілька разів замок перебудовували. Функції оборонної фортеці він зрештою змінив на напрямок резиденції. Опис інвентаря за 1755 рік фіксує комплекс споруд, який зовні нагадує сучасний. У ньому вказано, що з боку міста над брамою гостей зустрічала невелика скульптура Богородиці з Лорето. Фігура була з втраченою рукою та зі збитим обличчям.
На першому поверсі замкового ансамблю розміщувалися службові приміщення – зброярня, цукерня, пекарні та кухні. В одній з веж облаштували піч, де плавили метал для відливання гармат. Стіни парадних приміщень декорували ображеннями камінів, батальних сцен, гербами. Портрети Радзивіллів, Лещинських та інших осіб перебували у іншій просторій залі. Немало було й китайський речей. Товари з Далекого Сходу були в моді серед магнатів того часу.
У палаці зібрана й колекція творів мистецтва. Вона складалася з англійських гравюр, картин, портретів. Фердинанд Радзивілл придбав цінну бібліотеку для замку. Загалом у ній нараховувалося 6 тисяч книг. Серед них – стародруки та рукописи, невідомі інкунабули.
На початковому етапі Олицький замок планували зробити як фортецю, закриту мурами. Він не мав парку. Під час будівництва болотяну місцевість висушили, а колишні рови засипали. На цьому місці висадили фруктові дерева. Пан Мілевський, старий садівник, прикрасив квітниками головне подвір’я, стані та територію ззовні.
Садиба Липинських
Ще один палац, який зберігся, це садиба Липинських. Споруда розташована на території села Затурці. У населеному пункті створили й музей цієї родини.
Садибу побудували у 1871 році. Саме тут народився історик Вячеслав Липинський.
Під час Першої світової війни у маєтку усі будівлі були зруйновані. Згодом на їхньому місці був побудований двоповерховий палац. Наслідки Другої світової війни також не обійшли цю місцевість. Другий поверх зазнач значних пошкоджень під час пожежі. Дах відбудували у повоєнний час.
У 90-х роках ХХ століття розпочалося активне відновлення будівлі. Історичний вид маєтку знову набув свого вигляду. Міська влада у 1995 році видала наказ щодо створення музею у споруді, так розпочалася масштабна реставрація. Навколо садиби відновили парк. У 2001 році вона отримала статус національної пам’ятки.
З 2011 року у приміщеннях розташовується меморіальний музей В’ячеслава Липинського. З експозиції можна дізнатися про різні періоди життя видатного історика. На першому поверсі будівлі функціонує постійна виставка, яка розміщена в чотирьох залах. Великий вестибюль та конференц-зал надає змогу проводити значні заходи. На другому поверсі фахівці зробили фондосховище, а також й кабінети для працівників музею.
Садиба Лесі Українки
Будинок, де проживала, письменниця Леся Українка, також є справжнім архітектурним багатством Волині. З приміщення зробили музей, де зберігаються її речі. Споруда викликає неабиякий інтерес у туристів. Саме тут вона провела своє дитинство та юність. Письменницю надихали краса природи, а також волинські легенди. Пісні краю сформували у Лесі Українки світовідчуття. Згодом у неї прокинувся письменницький талант.
Для багатьох наявність музею-садиби в Колодяжному є прикладом, того, що для митця неважливі умови – чи то галасливі міста, чи то сільська місцевість. Натхнення Леся Українка отримувала звідусіль. Саме за цієї причини таку шалену цікавість туристи проявляють до садиби. У цій локації пройшло дитинство та юність видатної українки. Завдяки природі та волинським легендам вона у неї й з’являлася наснага на подальшу роботу. Пісні краю дозволили сформувати її світовідчуття та пробудити письменницький талант.
Сім’я Лариси Петрівни Косач (справжнє ім’я Лесі Українки) переїхала до Колодяжного у 1882 році. Дівчинці тоді було 11 років. Для неї садиба одразу стала улюбленим місцем. Згодом для Лесі збудували “білий” будиночок, а пізніше – “сірий”. У “білому” вона прожила до 1897 року. Після тривалих переїздів Лесі завжди поверталася до Колодяжного, називаючи край своєю батьківщиною.
Садибу практично зруйнували внаслідок бойових дій під час Другої світової війни. У 1949 році у оновленому приміщенні створили музей.
Садиба-музей розташована у мальовничому місці. Вона оточена парком зі ставком. Прогулянки серед таких краєвидів надихнули Лесю на створення багатьох чудових творів: “Русалка”, “Сафо”, “Співак”, “Конвалія”. Саме тут з’явився її псевдонім. У музеї розташована значна кількість експонатів. Серед предметів – її особисті речі та одяг. Загалом у експозиції понад 6 тисяч експонатів.
Садиба Пронських
Ще одним цікавим палацом, який зберігся, є садиба Пронських у Берестечку. Історичні відомості вказують, що князі Пронські отримали садибу у власність у 1544 році. Завдяки їхній діяльності місто отримало магдебурзьке право. У книга зафіксовані відповідні згадки.
Магнати збудували величезний палац для проживання та прийому гостей. У XVI столітті князівський будинок Пронських виглядав дуже велично та заможно. Для маленького містечка це було досить фантастично.
Місто стало фактично осередком протестантів завдяки Олександру Пронських. Родина досягла значних успіхів, а місцеві мешканці оцінили це. Згодом на могилі сина Пронського виникла каплиця.
Архітектура садиби в першу чергу – великий двоповерховий кам’яний будинок. Споруду часто перебудовували, тому первісний вигляд зберігся частково. Навколо будинку затишно та мальовничо. Подвір’я розташовано на великої площі, а також висаджена значні кількість дерев та різноманітної рослинності. На самій могилі князя Олександра Пронського у XVII столітті встановили “Мурований стовп”. Каплиця збереглася та є архітектурної пам’яткою. Літні люди, що знають добре цю локацію, розповідали про підземний хід, який з’єднує садибу та Троїцький костел. Він з часом був занедбаний, тому для екскурсій не підходить.
